На запитання «Коли для вас почалася війна?» боєць 72-ї бригади Володимир з яскравим позивним «Ірландець» відповідає, що розмова про це буде довгою. Бо, як зізнається Володимир, після проходження строкової служби у 72-й бригаді у 2011–2012 роках та вже з початком антитерористичної операції (2014 рік), він потрапив в артилерійську 26-ту бердичівську бригаду. Мав посаду старшого навідника. Після звільнення зі служби очолював спілку ветеранів АТО Дніпровського району міста Києва та закінчив інститут. Працював начальником управління в охоронній структурі.
«Але я завжди був «польовим командиром». Навіть при виконанні охоронних обов’язків намагався не сидіти в офісі, а бути поруч із хлопцями», – розповідає «Ірландець».
Вже з початку повномасштабного вторгнення він з побратимами та співробітниками охоронної агенції прибув на Київську ГЕС (м. Вишгород) та у складі 72-ї бригади хлопці зустрічали російські гвинтокрили, які летіли в бік Гостомеля. Далі були бої за Київ, звільнення Ірпеня. У червні 2022 року «Ірландець» також у складі 72-ї бригади потрапив у Донецьку область, там захисники тримали оборону прилеглої території Вуглегірської ТЕС. Потім він отримав поранення, але знову повернувся на фронт. Наразі він перебуває на донецькому напрямку.
У розмові «Ірландець» торкається не тільки бойового шляху, який він та його побратими пройшли, але й того, яким чином відбудовувати профспілкову організацію. Наразі він активний член Всеукраїнської профспілки захисників України, спортсменів та працівників сфер. Він вважає, що профспілка повинна бути структурованою, а головне завдання – це створити умови для соціального захисту військових, ветеранів та їхніх родин.
Володимир згадує випадок, коли він був залучений до роботи комісії, яка видавала квартири. Серед кандидатів був хлопець, який отримав важке поранення під час АТО та втратив ногу. Також на квартиру були інші претенденти. «Ірландець» пояснює, що він з повагою ставиться до людей, які отримали інвалідність у цивільному житті або претендують на соціальну матеріальну допомогу. Але, на його погляд, все ж вирішальним аргументом повинен бути такий факт – чи мають люди всі кінцівки та чи ще можуть якось забезпечувати себе. У цьому світлі Володимир вважає, що потрібно надавати пріоритет саме тим людям, які отримали важкі поранення та обмежені у своїх діях.
«Для мене завжди в першу чергу буде важливо допомагати людям з обмеженими можливостями, допомагати їхнім родинам. Тому профспілка – це втілення мого бажання бути корисним не тільки тут, на фронті, але й у цивільному житті. Хочеться мати конкретні результати такої діяльності й бачити, що можна змінювати життя не на словах, а на ділі», – розповідає «Ірландець».
